| 05.02.2020, 20:18 | |
Година спілкування «Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний» Для молодших школярів
Мета. Сприяти осмисленню філософського поняття «слід людини на землі»; розвивати вміння виділяти головне і аналізувати, висловлювати свої міркування. Розширити і закріпити знання про професії, трудові дії та знаряддя праці, поглибити у дітей усвідомлення того, що добробут нашої країни і всіх громадян примножується працею. Викликати почуття поваги до трудівників та прагнення сумлінно працювати. Сприяти розвитку трудової активності і працьовитості школярів. Наочне оформлення : запис слів В.Сухомлинського на дошці, альбом для запису мрій, плакат з планом розповіді про улюблену професію, ключі від професій, ілюстрації до казок. Музичне оформлення : пісня «Доброта». Технічні засоби : телевізор, коп’ютер
Хід години спілкування «Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний» На дошці написані слова В.Сухомлинського : «Людина народжується на світ, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб ...» Вчитель: - Як би ви продовжили думку? (Відповіді дітей) На дошці кріпиться продовження вислову: « ... Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний». Вчитель: - Яким чином можна лишити після себе слід вічний? Над відповіддю людина розмірковує все життя. І сьогодні годину спілкування присвячуємо саме цій темі. Вчитель: - А як потрібно прожити життя, щоб тебе пам`ятали не тільки рідні, а й сусіди, цілі покоління людей? Учень: Потрібно бути ввічливим; небайдужим до всього, що нас оточує; нести в своєму серці добро на протязі всього життя, хоча це і нелегко. Вчитель: - Давайте всі разом заспіваємо пісню «Доброта»(караоке) І к. Добрим бути – зовсім це не просто, Не залежить доброта від зросту. Не залежить доброта від віку, Добрим треба бути нам довіку.
Приспів: Тільки треба, треба добрим бути І в біді про друга не забути. І закрутиться Земля скоріше, Якщо будем я і ти добріші.
ІІ к. Добрим бути – зовсім це не просто, Не залежить доброта від зросту. Доброта нещира не буває, Нагород вона не вимагає. Приспів. ІІІ к. Доброта з роками не старіє, Доброта від холоду зігріє. Якщо доброта, як сонце світить, То радіють і дорослі, й діти. Приспів.
Учениця: Людина прийшла у цей світ, щоб творити добро і добру пам`ять залишити по собі. Про це гарно сказав у своєму вірші «Твори добро» Л.Іванків. Ти добро лиш твори повсюди, Хай тепло твої повнить груди. Ти вкопай і почисть криницю, Волю дай, нагодуй пташину, Приласкай і навчи дитину. Бо людина у цьому світі Лиш добро повинна творити. Учень: - А ще потрібно старанно працювати. Бо краса людини – в праці, в добрих ділах. Вчитель: - А як ви розумієте прислів`я?
(Відповіді дітей) Вчитель: - Поети, письменники пишуть твори; - композитори – музику; - художники – картини; - визволителів рідної землі пам`ятають люди багатьох поколінь; - добре працювати на користь людям. І роби невтомно, вміло, Хоч мале, а добре діло! (Читання і обговорення оповідання «Який слід повинна залишити людина на Землі»). Старий майстер звів кам`яний будинок. Став осторонь і милується. «Завтра в ньому оселяться люди», - думає з гордістю. А в цей час біля будинку грався хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів. - Для чого ти псуєш мою роботу? – сказав з докором майстер. Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі. Минуло багато років. Хлопчик став дорослим чоловіком. Життя його склалося так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся – ні руками, ні душею. Прийшла старість. Згадав старий чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілось йому побувати там. Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі здвигують плечима – ніхто не пам`ятає такого чоловіка. - Що ж ти залишив після себе? – питає у старого чоловіка один дідусь. - Є в тебе син чи дочка? - Немає у мене ні сина, ні дочки. - Може, ти дуба посадив? - Ні, не посадив я дуба ... - Може, ти поле випестував? - Ні, не випестував я поля ... - Так, мабуть, ти пісню склав? - Ні, й пісні я не склав. - Так хто ж ти такий? Що ж ти робив усе своє життя? – здивувався дід. Нічого не міг відповісти старий чоловік. Згадалась йому та мить, коли він залишив слід на сходинці.Пішов до будинку. Стоїть той, як наче вчора збудований, а на найнижчій сходинці – закам`янілий відбиток хлопчикової ніжки. - Ось і все, що залишиться після мене на землі, - з болем подумав старий чоловік. – Але цього ж мало, дуже мало... Не так треба було жити... (Обговорення цього оповідання) Вчитель: - А зараз до вашої уваги інсценізація казки «Дідусь і смерть» Автор: Був собі Дідусь. Було йому вже сто років. От дізналася Смерть, що живе такий старий-старесенький Дідусь. Прийшла до нього й каже: Смерть: - Час уже помирати, дідусю. Дідусь: - Дай приготуватися до смерті. Смерть: - Добре. Скільки тобі часу треба на те? Дідусь: - Три дні. Автор: Цікаво стало кощавій, що ж робитиме Дідусь, як він готуватиметься до смерті. Настав перший день. Вийшов Дідусь у сад, викопав ямку й посадив дерево. Смерть: - Що він другого дня робитиме? Автор: Настав другий день. Вийшов Дідусь у сад, викопав ще одну ямку, посадив ще одне дерево. Смерть: - Що ж він третього дня робитиме? Автор: Настав третій день. Вийшов Дідусь у сад, викопав ще одну ямку й посадив ще одне дерево. Смерть: - Навіщо ти дерева садиш? Ти ж завтра помреш. Дідусь: - Людям на добро. Автор: Злякалася Смерть і втекла в темний ліс. Вчитель: - Чому втекла Смерть? (Відповіді дітей) Отже, слід на Землі – це не відбиток, а пам`ять про людей. Вчитель: А чи думали ви коли-небудь над тим, скільки людей працює, щоб ви були нагодовані, одягнуті, взуті, щоб вдома у вас було світло вечорами і тепло у холодну погоду, щоб у ваших портфеликах були книжки і зошити. Якщо б ви задумали порахувати всіх цих людей, то, мабуть, до вечора не порахували б. Візьміть хоча б оцю сорочку, що на Сашку. Цю сорочку розкроїли і пошили з тканини на швейній фабриці. Не одна пара рук працювала над нею, поки до сорочки не пришили останнього гудзика. Але звідки взялася тканина? Її пряли на ткацькій фабриці із пряжі. Пряжу зробили із бавовни на прядильній фабриці. А бавовна теж «не з неба впала». Щоб була бавовна, її виростили на полі. А поле треба було зорати та засіяти. Поле ще треба було не один раз водою полити. Тепер давайте порахуємо, скільки людей було всім цим зайнято. Швачка, ткаля, селяни на бавовняному полі, трактористи, які поле зорали, землекопи, які канал вирили. - Чи всіх ми порахували? Ні, не всіх. Ці всі люди шили, кроїли, ткали, пряли, орали, сіяли, пололи, поливали не руками, а знаряддями і машинами. Ці знаряддя і машини треба було зробити на заводі зі сталі. Сталь варили сталевари із чавуну. Чавун виплавили доменщики із руди. Треба знову всіх перерахувати: швачки, ткалі, колгоспники, трактористи, землекопи, будівельники машин, доменщики, сталевари, рудокопи... - Чи всіх згадали? Ні, не всіх. Щоб люди знали свою справу, треба, щоб вони цієї справи навчилися. А де цього вчать? В училищах, технікумах, інститутах. Але ні в одне училище, ні в один інститут не візьмуть неграмотних. А де грамоти навчають, ви знаєте і самі. У школі. Але хто вчить у школах, в училищах, в інститутах? Вчителі і професори. А вчити не можна без книжок, без зошитів. Отже, потрібні ще люди, які друкують, майстри паперових фабрик. Так ми з вами ніколи не дійдемо до кінця списку. Від кожної речі, яку ви бачите навколо, від стола, від стільця, від чашки, від шкільної парти можна пуститися в таку ж безкінечну подорож по заводах, шахтах, рудниках, електростанціях... Вчитель: - А як ви, діти, вважаєте, яка професія найголовніша? Про неї дуже влучно сказав поет А.Костецький у своєму віші «Головна професія». Учениця: Спитай у тата і у мами, Які професії у них. Професій різних є чимало, Сповна їх вистачить на всіх. Учень: Та є одна поміж професій, Якої вчаться всі в житті. Вона для кожного найперша, Якої вчитимешся й ти! Учениця: Учитель,лікар чи геолог, Письменник, слюсар чи кресляр – Всі називають головною Одну професію – школяр. Учень: Бо всім відомо, що без школи, Без знань, що мусиш там набуть, Не станеш у житті ніколи Тим, ким в дитинстві мрієш буть! Вчитель: - А мрії у вас, звичайно, різні. Чи здійсняться вони?! Покаже час. Про це ми зможемо дізнатись лише років через 10 – 15. - Зараз ми з вами відкриємо альбом, і кожен з вас під своєю фотографією напише ким хоче стати у майбутньому. (Запис дитячих мрій у альбомі) Вчитель: Поки діти записують свої мрії, проведемо вікторину «Професії». Він такий же, як і ми, Непомітний між людьми. А в театрі грає ролі: Нині – вчителя у школі. Завтра – буде інша роль. То бідняк він, то – король. (Актор) Встаємо ми рано, Бо наша робота – Розвозити вранці Всіх на роботу. (Водій) Хто навчає дітей читать і писать, Природу любити, Літніх людей поважать? (Вчитель) Хто біля ліжка хворого сидить? І як лікуватися, він говорить. Хто хворий – ліки запропонує прийнять, А той, хто здоровий – дозволить і погулять. (Лікар) З вогнем боротись ми повинні З водою ми напарники. Ми дуже людям всім потрібні Дай відповідь, хто ми ... (Пожежники) Скажи, хто так смачно Готує супи та борщі? Пахучі котлети, Салати та вінігрети? (Повар) Вчитель: - А тепер зверніть увагу на ці чудові ілюстрації з казок. 1. Мальвіна, яка навчає Буратіно. 2. Ніф-Ніф будує дім. 3. Лікар Айболить летить на орлі. 4. Сорока годує своїх діток. 5. Карлсон летить над дахом будинку. - Про улюблену професію мріє кожний, і навіть казковий персонаж. Ким би могли працювати ваші улюблені герої, якби з казки потрапили у справжнє життя? (Діти називають такі професії: вчитель, будівельник, лікар, кухар, пілот). Вчитель: - Діти, а як пояснити вислів: «Не місце прикрашає людину, а людина місце». (Відповіді дітей) Вчитель: А тепер зробимо крок у майбутнє. Ви зможете сьогодні отримати в подарунок чарівні ключі від різних професій. Але для цього необхідно цікаво розповісти про обрану професію і довести, що вона найкраща. А допоможе вам план розповіді. План (Записаний на плакаті)
(Розповіді дітей, вручення подарунків).
Дорогі діти! Вам бажаю Вирости великими, А душею залишитися Назавжди такими! Завжди залишайте після себе хороший слід.
Життя прожити – це геройство. Людині раз воно дано. Пильнуй, щоб на твоїй життєвій стежці Колюче терня не росло.
Життя – це таємнича книга, І скільки в ній незвіданих доріг! Ти озернешся і помітиш, Як швидко пролетів за роком рік.
Ти мусиш дати звіт за дні прожиті, І все спочатку перейти, Сторінку за сторінкою гортати, Щоб розповісти про минулі ті часи.
Пройшло дитинство і минула юність, Вже відступила зрілість, а літа Не йдуть, а мчать, і твої скроні Вже посріблила сивина. Вчитель: Тож, кожна людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний. Думаю, що ця година спілкування не пройде безслідно, а лишиться у вашій пам`яті. І пройде не один десяток років, щоб кожен із вас зрозумів, який слід залишив після себе. Чи гідно прожите життя.
| |
|
| |
| Переглядів: 76 | Завантажень: 0 | | |
| Всього коментарів: 0 | |